Довгий час я вважав, що хардкорність і реалістичність оригінальної Мафії — це невід’ємна складова для цієї гри. Тож коли анонсували рімейк на рушії Mafia III, будь які новини сприймав із пересторогою. Втім, як виявилося, я помилявся. Хоч і згадування Мафії не обходиться без складних перестрілок і гонки, але Mafia: Definitive Edition нагадала, що полюбив цю гру все ж за дещо інші речі.

Стара казка на новий лад

Змінена зовнішність персонажів, голоси як у підлітків, інші характери… До релізу це виглядало дивно, неправильно й не сильно було схоже на “дбайливе ставлення до першоджерела”. Однак після проходження хотілося просто сказати “Вау!”. Чому так? Бо інші персонажі й подача цієї історії трохи під іншим кутом, виявилися правильним рішенням і, що найголовніше, подають нам історію на значно якіснішому рівні.

Як би мені не подобався оригінал, мушу визнати, що в порівнянні він сильно програє, особливо в деталях. Справа в тім, що у The City of Lost Heaven події й репліки були створені, лише щоби рухати історію одного Томаса Анджело та пояснити його ті чи інші дії, а все інше залишалося десь там, за кадром. А ще деякі важливі епізоди були різкі й нелогічні. Тому якби хлопці з Hangar 13 максимально точно переносили все, то всі ці пригоди банально не спрацювала би знову.

Я не хочу якось знецінити першоджерело, бо це гра свого часу, з його обмеженнями і правилами. Навіть навпаки рекомендую пройти Mafia: The City of Lost Heaven й після ознайомлення з рімейком, бо в цій простоті є свій особливий шарм. І взагалі, ми ж любимо інколи дивитися старі фільми 60-х чи 80-х, хоч вони і зняті за старими правилами кінематографу, чи не так?

Якщо вибирати найважливіше надбання рімейку загалом, то це персонажі та їхні взаємодії. Усі ключові герої гарно прописані й кльово відіграні. Кожен персонаж має свій особливий колорит, який відображається в унікальні поведінці, візуалі, акценті, манері розмови, усі поводяться в рази природніше в межах цієї історії. Тому Полі, який у дорелізних показах дратував, у повноцінній грі сприймається як нормально вписаний персонаж. Усі дійові особи частіше просто розмовляють, жартують, яскравіше й емоційніше реагують на події, вони просто живіші й не виходять за межі свого типажу. Ці деталі неймовірно збагачують історію і краще дають зрозуміти, в якому саме середовищі перебуває Томмі.

Якщо розбирати когось окремого, то особисто мені сподобалися нові варіації Сари й детектива Нормана. Сара в рімейку — це вже не просто “дівчина в біді”, яку після інтимної сцени викидають кудись на антресоль, а важлива особа в житті Томмі, зі своїми поглядами й характером. Нові сцени з нею та Томом шикарні, і в них є якась краса, яку я навіть не знаю як коротко описати словами. А детектив Норман взагалі наче з класичного нуарного фільму втік. Він доволі різкий, цинічний, контролює розмову й не дозволяє своєму співбесіднику взяти гору. При цьому його розмова з Томмі доволі жива і зверхнє, дещо упереджене ставлення на початку зводиться до простого, у хорошому сенсі, розуміння наприкінці.

До речі, після проходження я не міг зрозуміти, чому в рімейку немає нуарного фільтру, у деяких місцях це просто напрошувалося. Мені довелося самому у відеоредакторі міняти кольори, щоби побачити, як воно все виглядатиме в чорно-білому варіанті. Втім, через тиждень, з першим апдейтом, цей нуар-фільтр з’явився, та щей разом із можливістю вимкнути інтерфейс.

Щодо декорацій. Лост-Гевен вийшов дорогим, деталізованим і красивим, я би сказав, навіть надто красивим, з огляду на епоху. Ну серйозно, усе чистеньке, машини блищать, навіть калюжі роблять місто не бруднішим, а навпаки яскравим. Втім, про проблеми епохи розробники не забули й різноманітними методами нагадують і про велику депресію, і про сухий закон, і про розквіт організованої злочинності.

Єдине, що оригіналі є трішки кращим, так це музика. Якщо вам дати послухати Fighting Theme, La Verdine або Belleville, ви відразу зрозумієте, з якої гри ці саундтреки. У рімейку музика настільки не запам’ятовується, однак свою роль вона виконує вправно. До всього ж, розробники додали трохи нових мотивів, які нагадують класичні нуарні фільми і “Хрещеного батька”, а присутні альтернативи вийшли приємними. Ви можете подумати, чому ж розробники не залишили все, як було? Думаю, цим вони хотіли підкреслити інакшість рімейку і водночас, залишити “місце” для оригіналу. Або просто не вдалося ліцензувати всю бажану музику.

Якщо узагальнювати написане, то була би Мафія фільмом, я би без вагань назвав його ідеальним рімейком, гідним увійти в топ найкращих. Однак, це все ж гра і, як ви вже здогадалися, з ґеймплеєм і самими місіями є певні нюанси.

Свинцева недостатність

Особисто мене найбільше цікавило, що розробники зроблять із поїздками, ПДР і тією самою гонкою. На превелике диво, керувати авто в рімейку приємно. Вони не пробуксовують на старті, як у Mafia III, приємно реагують на курки і ви нормально можете увійти в поворот. Камера не плутає вас при гальмуванні, що в передніх двох частинах було проблемою. Автомобілі виглядають красиво і звучать приємно, особливо сподобалися “соковиті” звуки перемикання передач. Ну послухайте самі. Навіть систему руйнування підтягнули, якщо порівнювати з тою ж третьою частиною.

Також рімейк позбувся проблеми занудних і однакових поїздок. Лост-Гевен красивий і хочеться розглядати, персонажі в салоні часто про щось говорять, ну і, звісно, хороше радіо. Але найгеніальнішим рішенням було звести кількість світлофорів до мінімуму, без жартів. Якщо в перші Мафії ви намагалися поводитися на дорозі правильно, то велика кількість світлофорів доволі швидко вбивала це бажання, а у Mafia: Definitive Edition можуть затримувати вас лише трамваї — весь інший час ви в русі.

ПДР у рімейку не просто скопіювали, а й доповнили: тепер потрібно слідкувати ще й за пішохідним переходом і НІПами. Однак, на жаль, Mafia: Definitive Edition не вирішує проблем перших двох частин, а лише повторює їх. Справа в тім, що цей світ просто не звертає увагу на гравця, NPC банально його не бачать. Ви можете їхати прямо, а хтось із протилежного боку захоче повернути ліворуч і в’їде у вас. Взагалі, віртуальні водії поводять себе доволі дивно і їздять за невідомими мені правилами. З пішоходами те саме — вони можуть просто переходити дорогу, не звертаючи уваги, що ви за 2 метри від них, а потім зупинитись, щось вигукнути й будуть стояти на місці далі. Не те, щоби це сильно заважало грати, але за проходження точно декілька разів наткнетеся на таку не зовсім чесно поведінку НІПів. Ну а якщо якимось чином це вам заважатиме, то ПДР просто можна вимкнути.

А от що краще би повторили без змін, так це копів. В оригіналі коли піший поліцейський бачив, наприклад, перевищення швидкості без вашої зупинки, він нічого зробити не міг, засвистів і все. Це ж 1930-ті, до портативних рацій ще 40 років. Якщо повторити подібні обставини в рімейку, то на місце порушення виїде цілий загін, а персонаж через декілька секунд буде в розшуку. Знову ж таки, це не перейде у якусь критичну проблему, але для чого було мудрувати, коли старе вже було ідеальним?

Стосовно “тієї самої гонки”. В оригіналі вона вийшла складною ненавмисне. Чехи, розробляючи ПК-орієнтовану гру, якимось чином примудрилися нормально адаптувати керування лише під кермо й частково під ґеймпади, а клавіатуру оминули увагою. Докладніше ми це розбирали на стрімі. У рімейку складність завищена штучно, тому виходить, що з ґеймпадом 5 оригінальних кіл легші і приємніші за 3 оновленої версії. Втім, ймовірно, розробники зробили правильно, бо легенду вберегли, а хто не хотітиме з цим гратися, може просто вимкнути режим симуляції. Ну й обрамлення гонки вийшло чудове, більше схоже на кіно, а не симулятор, що явно краще підходить цій грі.

Зі стрільбою й місіями зв’язано найбільше неоднозначностей. Складність першої Мафії полягає в тім, що не було авторегену, чекпойнти не відновлювали здоров’я, а вороги стріляли боляче. Однак правила були чесні, бо в противників очок здоров’я теж небагато і при влучанні вони знерухомлювались на частку секунди. Це змушувало гравця не бігти вперед, а повільно просуватись і вицілювати їх по одному.

Hangar 13 для рімейку зробили спеціальний режим «класика», де все має бути складним, як колись. Однак у розумінні розробників, хардкор — це коли противників більше і вони товстіші, а головний герой слабкий, але з авторегеном на 25 %. Полегшувати життя мали би постріли в голову, однак завдяки кривим хітбоксам краще не стає. Як наслідок, частина перестрілок перетворюється на відсиджування в укритті, щоби відновити життя, у той час, коли оригінал вимагав більшого. Можливо, не зовсім правильно жалітися на такий підхід, бо чимало ігор діє за схожим принципом, але розробники подавали режим «класика» як намагання передати досвід оригіналу, що в них зовсім не вийшло. Звісно, якщо не заморочуватися з ускладненим режимом, то ґеймплейно гра перетворюється на цілком приємний бойовичок.

Якщо порівнювати місії, то ми теж стикаємося з різними підходами. По-перше, розробники зовсім не вберегли приземленість першої частини. Майже кожне завдання закінчується великою перестрілкою й кожна погоня набагато масовіша й заскриптована. Думаю, усі вже бачили, як одна з найатмосферніших місій під час нічної грози переростає в абсурдну втечу від десятків поліційних авто і броньовика! По-друге, самі місії стали більш заскриптованими й лінійними. Наприклад, перестрілка в порту. У рімейку це, можливо непоганий, але все ж коридор, у той час коли в першій частині це була відкрита локація. Щоправда, вона була проста по структурі, але це був 2002-й. Інший приклад — пограбування дому в розділі Visiting Rich People. У новій Мафії вам обов’язково треба приголомшити всіх противників, перш ніж зайти в маєток, а фінал місії закінчиться перестрілкою. В оригіналі у вас була одна мета, дістатися до сейфу, а як ви це зробите, було не важливо. До всього, місія мала аж три варіанти втечі. Або тим же шляхом, як увійшли або викрасти авто власника будинку, що вплине на зручності у майбутніх місіях, або через перестрілку. Не сказати, що це все однозначно погано, просто передумови зробити більш приземлено й менш коридорно були, ну і Hangar 13 раніше довели, що вони вміють і можуть.

Хорошого, насправді, значно більше. Що можна було покращити, розробники покращили (наприклад, ближній бій), де можна було додати приємні дрібниці, вони додали (особливо це відчутно в перших розділах), що можна було продовжити, продовжили. Особливу увагу приділили локаціям, як у плані наповнення, так і атмосфери. Найбільше це відчувається в місії з в’язницею. Попри деяку надмірність екшену, розробники все ж вберегли плавність розділів, які починаються доволі спокійно, а у потрібний момент піднімають градус напруги. Тому всі згадані неоднозначності нівелюються нововведеннями і їх якщо й помічаєш, то вже після проходження гри.

Вторинна переробка

Справжні фанати першої Мафії мають пам’ятати два додаткові режими: Free Ride, який намагався в пісочницю і Free Ride Extreme із божевільними місіями й цікавими винагородами. У Mafia: Definitive Edition ці режими поєднали, а також сюди перенесли додаткові завдання Луки Бертоне. Тому, так, прибульці є, хардкор є й дивукавуті авто у вигляді винагороди є. До цього списку додалися ще такий же дивакуватий одяг та додаткові колекційні предмети.

Хто любив таксувати в оригіналі, то таку можливість теж додали в останньому оновлені, але вийшло це таксування у Hangar 13 зовсім не дуже. Ця гра має прекрасне місто й мотивує їздити спокійно, однак таксування заставляє гравця гнати за таймером, і якщо ви не встигнете або коп побачить порушення, то це миттєвий провал місії. Хтось може сказати, що в оригіналі теж були часові рамки й це правда, але там час впливав на заробіток і якщо він сплинув, поїздка не скасовувалася.

Щодо технічної складової, то частенько не вірилося, що Mafia: Definitive Edition зроблено на ресурсах Mafia III, настільки тут все красивіше, оптимізованіше та чіткіше, не кажучи про подекуди захмарні кадри в кат-сценах із неймовірною мімікою персонажів.  Навіть Digital Foundry похвалили розробників за деякі технологічні рішення. Оптимізація теж радує. На “мінімальних” гра виглядає прекрасно (частина скріншотів на мінімальних, а інша на максимальний, спробуйте вгадати де і що) і на 2-гіговій GTX 960 їй вдається видавати в середньому 40+ fps. Звісно, бували й дивні зависання, особливо при переході в меню налаштувань гри, але тряплялися вони не дуже часто.

Закінчу тим, із чого почав. Рімейк нагадав, що полюбив я цю гру не за труднощі, які вона пропонувала (часто в силу технологічних обмежень того часу), а за атмосферу й історію, а тому моє, дещо негативне ставлення до релізу доволі різко змінилося на захоплення й бажання рекомендувати гру всім. Звісно, десь розробники перестаралися, щось могло бути краще, а дещо хотілося бачити інакшим. Однак в огляді ви часто бачили порівняння лише рімейку й оригіналу, і якщо замість першої Мафії поставити другу, яку багато хто обожнює, то стане ясно, що Mafia: Definitive Edition — це гра, яка на декілька голів краща за неї. Тому рімейк має сподобатися не тільки новачкам, а й давнім шанувальникам, особливо тим, хто ніяк не могли прийняти Mafia III. Ну й невеличка порада. Коли ознайомитесь із рімейком, обов’язково спробуйте при нагоді оригінальну Мафію — незвичний досвід вам гарантовано.